КОНЦЕПЦІЯ СУЧАСНОГО ОСОБИСТІСНО
ОРІЄНТОВАНОГО УРОКУ БОРИСПІЛЬСЬКОГО
НВК ” ГІМНАЗІЇ “ПЕРСПЕКТИВА”

 

“Урок – перше вогнище, зігрівшись біля якого людина прагне стати мислителем ” Г.О. Пуліна

   В проекті Концепції розвитку середньої освіти окреслено основну мету освіти ХХІ століття : ” Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвивальна, культурологічна домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв”язання проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни”
Парадигмою гімназійного освітнього простору є впровадження особистісно орієнтованого навчання , яке грунтується на синерге –
тичній педагогічній парадигмі. Для синергетичної парадигми харак –
терні такі ідеї та принципи:
   – визначення першорядності процесу пізнання ( знаходження кожним істини), залучення учня до процесу пошуку;
   – цінність співпраці ( навчально-виховний процес має бути побудований як діалог або полілог і багатий на імпровізації )
   – орієнтація на процес навчання ( важливі не тільки результати , а й процес досягнення усіх результатів ) ;
   – рівність і довіра до пізнавальних можливостей усіх дітей, віра в їхні творчі можливості ;
   – тривимірне навчання ( широкий світогляд, глибина знань, постійне їх оновлення ) , яке не обмежується навчальними програмами ;
   – учитель виступає як лідер, учень – як партнер, займаючи активну позицію;
   – батьки партнери школи, що надають освіті моральну і матеріальну допомогу.


  Урок залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації

 

 

  ФУНКЦІЇ ТА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ УРОКУ

   Урок в ососбистісно орієнтованій системі навчання підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань ( хо-
ча й такі уроки потрібні) , а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель. Для цього вчитель, працюючи з класом у полілоговому режимі виділяє різні індивідуальні значеннєві ( семантичні ) “коди” та, спираючись на них відбирає ті, які найбільше відповідають науковому змісту знань, що підлягають засвоєнню.
Робота на уроці з суб”єктним досвідом учня вимагає від учителя спеціальної підготовки : не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.
У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковими знаннями.

   У перебігу бесіди немає правильних ( неправильних ) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, вчитель потім починає обробляти їх з позицій свого предмета, дидактичної мети. Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх передачу організовано як ” зустріч” різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки вчитель, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки вчитель, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження. За таких умов знання , які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.


ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО УРОКУ

Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:
 – пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу ;
 – орієнтація на процес навчання за методикою співробітництва;
 – орієнтація на особистісні досягнення учнів ;
 – створення емоційно-актуального фону уроку, ситуацій успіху;
 – чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку ;
 – раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання ;
 – використання активних методів навчання мультимедійних систем;
 – зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;
 – формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;
 – заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

ВИМОГИ
ДО СУЧАСНОГО
УРОКУ
 

ЗАГАЛЬНОПЕДАГОГІЧНІ

1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.
2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
3. Орієнтація на процес навчання за методикою співробітництва.
4. Орієнтація на особистісні досягнення учнів.
5. Тривимірне навчання.
6. Створення емоційно-актуального фону уроку, ситуацій успіху.
7. Педагогічний такт і культура мови.
8. Пізнавальна самостійність учнів.
9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку.

ДИДАКТИЧНІ

1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.
2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.
3. Використання активних методів навчання, мультимедійних систем
4. Зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.
5. Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.
6. Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.
7. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.
8. Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
9. Організоване закінчення уроку.

ПСИХОЛОГІЧНІ

1. Врахування психологічних особливостей кожного учня.
2. Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.
3. Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.
4. Педагогічна етика і психологічний такт.

ГІГІЄНІЧНІ

1. Температурний режим.
2. Норми освітлення.
3. Провітрювання.
4. Відповідність нормативам шкільних меблів.
5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.

ЗАСОБИ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ
   Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.
Засобами досягнення цієї мети можуть бути:
 – використання різноманітних форм та методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб”єктний досвід учнів;
 – створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;
 – стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну        відповідь тощо;
 – оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;
 – заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш    раціональні з них;
 – створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність у  способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.

ТЕХНОЛОГІЯ УРОКУ
Технологія особистіно орієнтованого уроку складається з таких основних “вузлів”:
  І. Етап орієнтації
Мотивація вчителем наступної діяльності, позитивна установка на роботу.
Орієнтація учнів щодо місця заняття, яке проводиться, в цілісному навчальному курсі, розділі, темі ( схеми, таблиці, опори, словесна установка тощо )
Опора на особистий досвід учнів з проблеми заняття.
  ІІ Етап визначення мети
Визначення разом з учнями особливостей значущих завдань тієї діяльності, яку передбачено здійснити протягом уроку ( що може дати робота учня саме на цьому уроці для складання тематичного заліку, державної атестації, майбутнього життя).
Визначення показників досягнення поставлених завдань ( які знання , уявлення, способи діяльності про це свідчитимуть).
Методи і засоби реалізації першого та другого етапів : актуалізація, проблематизація, інтрига, ігрова ситуація, “мозковий штурм” формування пізнавального інтересу тощо.
  ІІІ Етап проектування
Залучення учнів (по можливості ) до планування діяльності, яка здійснюється на уроці, через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності тощо ) :
складання плану наступної роботи;
обговорення плану роботи, яку передбачено виконати.
  ІV Етап організації плану діяльності
Подання варіативності у виборі способів навчальної діяльності
(письмового або усного; індивідуального або в групі; переказ опорних положень або розгорнута відповідь; в узагальнюючому вигляді або конкретних прикладах тощо).
Вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу
(конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо).
Вибір учнями (у разі можливості) завдань та способів їх виконання під час закріплення знань, формування вмінь та вироблення навичок.
Варіативність домашнього завдання (диференціація за рівнями складності та способами виконання).
Методи та засоби психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів : заохочення; створення яскравих наочно-образних уявлень; навчально-пізнавальна гра; створення ситуації успіху; пізнавальний інтерес; створення проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень; виконання творчих завдань; кооперація учнів; створення ситуації взаємодопомоги тощо.
  V Етап контрольно-оцінювальний
 – Залучення учнів до контролю за розвитком навчальної діяльності (форми взаємоконтролю у парі чи групі; самоконтроль).
 – Участь учнів у виправленні допущених помилок, осмислювання їх причин (взаємо- та самоаналіз).
 – Надання учням можливості самостійно або за допомогою вчителя чи інших учнів порівнювати отриманий ними результат з критеріями  стандарту, закладеного у навчальній програмі.
 – Використання механізмів позитивного ставлення до успіху школяра та виставлення рівневих оцінок за дванадцятибальною системою  оцінювання навчальних досягнень учнів не тільки за кінцевий результат, а й протягом процесу навчання.
 Засвоєння учнями структури діяльності відбувається завдяки вчителю, який допомагає учням:
 – орієнтуватися у навчальному матеріалі (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття);
 – визначити або брати участь у визначенні мети конкретної навчальної діяльності;
 – реалізувати план діяльності, мати можливість варіювати цей процес у межах визначених норм;
 – самостійно або спільно з іншими учнями та вчителем оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи її з освітнім стандартом (критеріями  досягнення мети).
Саме суб’єктне ставлення до завдань діяльності, присвоювання та погоджування цих завдань учнями і вчителем у діалоговій взаємодії є першим відправним пунктом в реалізації особистісно орієнтованого навчання (немає мети – немає суб’єкта!).
Завершальним етапом навчальної діяльності на уроці є усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, підкріплення позитивної мотивації щодо самої діяльності.

     Література

1. Б. Житник. Основи сучасного навчання, К.: Ред. загальнопед. газ., 2004.
2. С. Подмазін Технологія особистісно орієнтованого уроку, К.: Ред. загальнопед. газ., 2004.
3. Н.М. Десятниченко. Роздуми про особистісно орієнтоване навчання, К.: “Плеяда” Відкритий урок № 13-14, 2001.